iskra75

Діагноз: війна.
https://www.facebook.com/diagnosisthewar
Недавно запросили взяти участь у цьому проєкті. Записують особисті історії убд і складають їх до єдиного архіву, звідки потім будь-хто будь-коли зможе брати їх цілком чи розбирати на цитати.
Розмова вийшла довгою, але виговоритися вийшло дуже добре. Доволі повно розказав про мою особисту війну 2014-2015.
Інтерв'ю брала і розшифровувала Anna Prokhorova
Попереджаю: очінь многа букв! І це нередагована розшифровка прямої мови - записано все так, як звучало.

- Запис ввімкнений і будь ласка, давайте, якщо можна, про всяк випадок проговоримо ще на запис, що я отримала Вашу інформовану згоду. Але прошу, скажіть, що Ви знаєте про наш проект, про що йдеться і що ви свідомі того, що я ввімкнула аудіозапис.( Read more... )

26 ноября 2019 года сайт "Страна.уа" опубликовал статью Елены Лукаш "Что не так со списком "Небесной сотни"? (ссылку не даю – статья находится в один клик), где она "доказывает", что большинство имен в список "Небесной сотни" внесены от фонаря либо с целью нажиться на посмертных выплатах.
В данном анализе этой статьи я собираюсь подтвердить свои слова, что Елена Лукаш – лживая бессовестная мразь, а "Страна.уа" – манипулятивное СМИ, публикующее заведомые фейки с целью посеять раздор и ненависть в Украине.

lukash

Я хотел вставить другую картинку, но, похоже, ее выпиляли из интернета

В целом статья написана исключительно однобоко, антимайданный настрой пронизает ее насквозь, все "доводы" и рассуждения призваны снять ответственность за смерти и ранения с правохранителей и переложить ее по максимуму на участников Майдана, не гнушаясь бесстыдных манипуляций с фактажом и откровенной лжи.
Поехали.

( Read more... )

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/170224.html

Оказывается, первое время на Бутовке в феврале-апреле 2015, пока был жив телефон, я писал в твиттере об обстрелах, которые наблюдал лично.

Iskra_twit

( Read more... )

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/167445.html

Вечером 18 июля 2015 года около 19:50 был произведен массированный обстрел Киевского района г. Донецка. Пострадали, в частности, магазин "Амстор", универсам "Украина", 23 городская больница. Как минимум один человек погиб.
( Давайте изучим открытые источники )

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/165449.html

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/165114.html

Не про Колмогорова.
Майже.
Я не читав справу. Чув лише кілька фактів з неї. І не маю по ній чіткої позиції, хто там винуватий, а хто ні.
Та я зараз не про це.
Я про грань війни і миру.
2014 на Донбасі це химера. Лінії фронту немає, армія воювати не вміє, суцільна недовіра між солдатами та мирняком, ви і ворог не одрізняєтесь зовні, мовою чи озброєнням. Спершу ворога недооцінили. Потім ворога стали бачити в усьому, що рухається. Засоби не обиралися, методи топорні. З пушки по горобцях і з ножем на танки. І самі місцеві довго не могли вкурити, що у них там таки війна, всамдєлішна на всю голову. То й їздили та ходили, хто на роботу, хто на пляж сексом зайнятись. А хто й у розвідку, без сумніву.
( Read more... )

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/154837.html

Повернення після першої кампанії

( Read more... )

Crossposts: https://iskra75.livejournal.com/154105.html

24 мая 2017 г. около полудня поселок Трудовские в Донецке был снова обстрелян из АГС, двое мирных жителей ранены.
В ролике NewsFront прекрасно видно направление, откуда прилетела граната (во время взрыва выстрела из АГС осколки разлетаются радиально, а вперед "выплевывается" головка с детонатором, которая на видео и выбила крошку из асфальта)
( Read more... )

Crossposts: http://iskra75.livejournal.com/152156.html

Есть у меня одна нездоровая страсть: общаться с "той стороной". Весьма интересно, должен сказать.
Одним из собеседников нечаянно стал известный в лугандоне молодой фотограф Дэн Леви https://www.facebook.com/dan.levio?fref=ts , автор широко разошедшегося ролика о детях Донбасса и скандально известном "батальоне" "Ангел", снятый в разрушенном (угадайте, кем) Никишино.

Watch on YouTube

К его чести, он активно отрицал разошедшийся по всем ватным ресурсам скрин из этого ролика с подписью, дскть, мальчик ищет погибшую мать, и признавал, что ролик постановочный.
( Read more... )

Crossposts: http://iskra75.livejournal.com/151358.html

По дембелю стара знайома запропонувала мені написати для дітей оповідання про війну. Не так давно у видавництві "Мамине сонечко" вийшла друком спершу одна, а потім друга книжка "Героям слава!".

До другого тому вони взяли й кілька моїх замальовок, хоч і добряче редаґованих.
Викладаю ці оповіданнячка, аби не загубилися. Ну, може, й комусь цікаво буде.
Не в усіх епізодах я особисто брав участь, тож переказував розповіді товаришів.

Замальовки з передка

Морозиво.
Війна на Донбасі йшла вже кілька місяців, магазини в селах не працювали, люди вже давно навіть хліба не бачили – харчувалися з городів та власних запасів. Якось завозили ми боєприпаси на наш блокпост в одному селі, яке незадовго до того звільнили. Бачимо, на вулиці діти граються. Нам недавно волонтери передачу привезли, тож по кишенях бійців знайшлися цукерки. Пригостили діток. А ще протягуємо трохи грошей: купіть, кажемо, собі морозива. – А де, питають. Аж серце защемило! Їм навіть нема де морозива собі купити! Клята війна найбільше руйнує дитинство.

Блокпост.
Ми щойно звільнили невеличке село. Виставляємо на трасі блокпост, будуємо укріплення на ньому і одразу беремося перевіряти усі машини на дорозі, щоб виявити терористів. Потік авто з нашої сторони невеликий, з тої – величезний. Процедура огляду неприємна для всіх: доводиться паспорти звіряти, переглядати всі речі в машині, сумки перевіряти, аби не заховали там, бува, гранати, зброю, вибухівку... Люди в машинах хто переляканий від зустрічі з озброєними солдатами, хто вовком дивиться, бо вважає нас нацистами, хто навпаки посміхається і ставиться з розумінням. Зупиняємо чергову машину, з неї вискакує водій, немолодий вже чоловік, і з піднятими руками кидається прямо на мене. По інструкції солдат в такому випадку для самозахисту має право навіть застрелити нападаючого на нього. Але щось мене тоді зупинило, не натиснув на спусковий гачок. А чоловік кидається мені на груди, обіймає та ридає: синочки, рідні, нарешті до вас вибралися з того пекла, женіть тих окупантів з нашої землі, звільніть батьківщину! А з інших дверей вигляда жінка чоловіка – теж плаче та хрестить нас...

Галки.
На нашому опорному пункті була напівзруйнована будівля з залізних труб і балок. І балки ці порожні всередині. Навесні налетіла туди зграя галок. Кожен раз, стоячи на посту, задивлявся на їхнє бурхливе життя - постійний грай, галас, стрибання, перелітання, як самці за самиць б'ються між собою, як на пари поділилися, як почали гнізда вити. Аж тут стався обстріл важкою артилерією. Ворог бив дуже влучно і довго, ми вже геть прощалися з життям. Але пощастило і лише двоє легкопоранених хлопців поїхало у тил. Гірше було з галчиними гніздами – кілька снарядів влучили прямо в балки, порозривали їх, погнули. Галки заходилися будувати нові гнізда. Але за два дні новий артналіт ущент порозбивав їх. Галки відлетіли і вже не вернулися. Як і пара воронів, які звили собі гніздо на вершечку великого димаря, якого зніс своїми пострілами танк терористів. І чомусь дуже щемило в грудях при згадці про тих птахів. Війна руйнує не тільки людські життя.

Випадок.
Смішно сказати, але одного разу життя мені врятував... туалет. Якось знадобилося мені туди по потребі. Пішов я, не вдягши бронежилета і захопивши з собою лише автомат. Аж тут починається атака сепаратистів, та ще й з артобстрілом. Бігти до свого закутка, де жив і всі речі тримав, без бронежилета небезпечно, а ще й хлопцям на найближчому пості сутужно прийшлося, бо атакували саме з того боку. Отже, довелося ставати їм на допомогу. Та й інші мої сусіди, з якими жили учотирьох у сарайчику, виявилися хто де і так само відбивали напад не у звичайних місцях. Аж тут бабах! – ворожий танк попадає прямісінько у наш сарайчик. Все наше добро з бронежилетами і особистими речами включно згоріло. Але ми самі лишилися живими, і лиш одного з нас поранив тоді той танк. І так буває.

Чайок.
Наш опорний пункт був дуже важливим, але через "зеленку" довкола там була погана видимість і терористи могли підбиратися до нас майже упритул. Виручили волонтери. Вони привезли нам керовану відеокамеру, яку ми встановили на високій цегляній трубі. Камера дозволила нам бачити довкола на доволі велику відстань і часто рятувала нам життя. А я займався її обслуговуванням, налаштуванням тощо. Ще й мій товариш вилазив на ту трубу та звідти коригував вогонь по ворогу. Сепаратистам стало непереливки. Зрозуміли вони, що річ у трубі. Але звичайна зброя не могла їй заподіяти шкоди, тож почали бити по ній з танка. Пробили велику діру і, звісно, від вибуху порвалися дроти до камери. Можна сказати, ми осліпли. Треба було йти ремонтувати кабелі. Тож я взяв інструмент і вже збирався залазити всередину труби, аж тут мій товариш мені каже: я тут чайку приготував, давай поп'ємо – а тоді полізеш собі. Щойно ми сьорбнули з чашок, як ворожий танк знову взявся гатити по трубі, та не на жарт! Аж п'ятнадцять снарядів в неї всадив, поки врешті вона завалилася. Якби не той чайок, то мене б навіть і не відкопали з-під завалу!

Обізнався.
Наші позиції були на одному краю села, а з іншої сторони в село зайшли терористи. Бої точилися прямо на вулицях і по городах посеред житла. Місцевих мешканців залишилося дуже небагато, а ті, хто лишився, частенько приходили до нас то по хліб, то по ліки, то цигарок попросити. А треба сказати, що то було на початку війни, і наші солдати були вдягнені абияк, хто в чім – той у формі, той у волонтерському камуфляжі, той у домашнім светрі. Так само й терористи одягалися неоднаково і дуже картато. Сплутати було легко. Тож одного разу пішла наша розвідка углиб села і, розвідавшися, вже верталася назад. Коли це з одного двору виходить дядько, що, бувало, сигарети "стріляв" у наших бійців. І так крадькома до розвідників: хлопці, я вам зараз все про "укропів" розповім. Я там часто буваю і все-все вивідав: і де в них снайпер, і де БТРи стоять, і де штаб, і скільки їх... Донбас, каже, ніхто не ставив на коліна! Добре, кажуть наші хлопці, пішли, все-все розповіси. Тільки не тут, а в міліції. І не на колінах, бо сядеш. У тюрму. Дотямив він, що обізнався, та вже було запізно.

Шашлик.
Волонтери забезпечували нас майже всім, окрім зброї та боєприпасів. І примудрялися доїжджати у найскладніші та найнебезпечніші місця, аби одягти/взути/нагодувати вояків та порадувати нас домашньою смакотою. Того разу на день народження одного з наших бійців його мати передала з волонтерами м'ясо для шашлика. М'ясо їхало майже тиждень і добре промаринувалося. На передку дрова для обігріву та приготування їжі знайти не завжди легко, а брати їх у посадках дуже небезпечно, бо "зеленка" скрізь замінована. Отже, з дровами приходилося якось викручуватись. На той раз ми попиляли на дрова балки зі зруйнованої старої технічної будівлі. Розпалили вогнище та почали готувати шашлик. Аж тут з багаття як почалася стрілянина! Командир думав, що почався ворожий наступ, оголосив тривогу, підняв до зброї весь взвод. А виявилося, що балки за десятки літ посохли та потрухли, дерево розм'якло і в ньому позастрягали розривні ворожі кулі. На щастя, ніхто не постраждав. Лише переполошилися ми добряче. А кращого шашлика я в житті не їв!

Маруся.
Якось знадобилося нам з'їздити у найближче село до сусідської бойової частини у якихось справах. Наша "мотолига" (так солдати називають МТЛБ, легкоброньовану танкетку) на великій швидкості проскочила відкриту ворогові ділянку дороги. Терористи почали стріляти з гармати, але мимо: по швидкій цілі дуже важко влучити. Доїхали до села, побачили бійців-сусідів біля окопів. Питаємо, хлопці, а де ваш штаб? Їдьте, кажуть, прямо, виїдете на поле, біля Марусі ліворуч, а там в єдиній цілій хаті і є штаб. А як Марусі на місці не буде, в кого тоді спитати, говоримо. Буде, не переживайте, не заблукаєте – а самі сміються. Їдемо, думаєм собі, що то за Маруся така? Чому від війни не втекла і тут залишилася? Як це може дівчина постійно на одному й тому ж місці бути?.. Виїздимо на край села, аж гульк – Маруся стоїть! Танк! По саму башту в окопі захований. Вояки на фронті часто свою бойову техніку любовно називають лагідними іменами. І б'ють ворога на передку Марусі, Наталки, Надійки, Квіточки та Манюні.

Зоопарк.
Бійці на війні рідко називають одне одного по імені. Це незручно, бо Микол чи Сашків в одному підрозділі може бути і три, і п'ять, і більше. Та й ворог може прослуховувати рації і знатиме тоді справжні імена, а це вже небезпечно. Тому солдати використовують "позивні" – це такі прізвиська, які бійці видумують собі самі. Їх легко запам'ятати, точно не буде плутанини з іменами, а противника, в разі чого, це спантеличить. Часто-густо бійці беруть собі в позивні назви тварин. Діти з різних шкіл та дитсадків малювали для вояків патріотичні малюнки та надсилали нам. Ми дуже цінували їх, берегли, розвішували по стінах наших землянок та бліндажів. На одному такому малюнку хлопчик Микола написав свій телефон. І ми вирішили написати йому СМС з подякою. А в підпису написали свої позивні: Кіт, Бобер, Лис, Вовк, Змій. Він нам відповів: ого, та у вас там цілий зоопарк! Або ще. В нас був один бойовий пост на другому поверсі котельні, куди ми залазили високою драбиною. І називався цей пост "шпаківня", а хто там чергував, звісно, "шпаки". От якось сидять там Бобер, Кіт, Вовк, Лис, Єнот та дуже голосно теревенять, сміються (а ворог близько, викривати себе небезпечно!). Тож командир Змій їм: ей, шпаки, ану замовкли! Як стадо баранів, їй богу!

Страх.
Пам'ятаю, як вперше попав під обстріл. Я тоді зіщулився в окопі і лиш крадькома визираю за бруствер у проміжках між розривами мін та свистом куль. Поряд боєць, який вже встиг побувати у боях. Страшно? - питає. Страшно, - кажу. От і добре, - говорить. Як це добре? – дивуюся, - хіба може страх на війні бути благом? Аякже, - веде він, - страх втримає тебе від помилки, не дасть дурість вчинити. Сміливець не той, хто підставляється під кулі та всім показує, що йому байдуже на вибухи. Це дурень, а не сміливець – він і сам дарма загине, і товаришів занапастить. А ми ж тут не для того, аби вмерти, а для того, щоб перемагати! Справжній же сміливець той, хто у слушну хвилину зможе подолати свій страх та виконати завдання, врятувати побратима, вразити ворога, піти в атаку тощо. До пори, до часу страх – твій союзник, але у певну мить він стає твоїм головним ворогом, якого перемогти – найбільший героїзм!

Crossposts: http://iskra75.livejournal.com/150421.html

Архів з ФБ

Анатолій Скінтей
13.10.2016

3 жовтня 2014. Нікішине. Ротація. Нас міняє 128 горнокопитна.
Лєнточка збиралася дуже довго. Коли б накрили артой - гаплик всьому взводу був би. Ні, одпустили. Село накрили вже, як ми на кілометр од'їхали. У 128 в той день там були втрати: з незвички хлопці ще не вміли як слід ховатися.
А за чотири місяці Нікішине, Рідкодуб, Чорнухіне, Вуглегірськ, Дебальцеве були втрачені.

Інтерв'ю було доволі довгим, а в результаті вставили лише парочку моїх фраз (з 29 хвилини).
Найцікавіше - шо я, хоч і визнавав, шо терористи руйнують села та міста, але казав, шо це не є ТАКТИКА ВИПАЛЕНОЇ ЗЕМЛІ. Бо руйнують і нищать далеко не все, шо могли б зруйнувати та знищити. Взагалі, порівняно з іншими конфліктами, війна на Донбасі значно гуманніша, аніж могла б бути (якшо до війни можна застосувати це слово). Я дослівно не пам'ятаю, шо тоді казав (це майже рік тому було), але, як мені пригадується, мої слова про те, шо мінуються школи, дитсадки, звучали приблизно так: "Окрім промислових зон дуже часто - і це особливий цинізм - мінуються школи, мінуються дитсадки. Я не виключаю, шо це робиться для того, аби постраждали діти, а потім списати це на звірства хунти. Але більш вірогідно, шо таким чином мінуються об'єкти, найбільш вірогідні для розміщення ворожих солдат. Тому й наша сторона часто-густо била по школах, бо там зазвичай були ворожі бази або сиділи кориґувальники, снайпера, кулеметники."
Слід визнати, шо і наша армія, нажаль, могла б бути куди обережнішою у своїх діях, аби ставила собі за мету мінімізувати жертви серед мирного населення, уникнути непотрібних руйнувань. Але до цього, здається, прийшли лише тепер. На початку ж війни жодна зі сторін не пеклася як слід про безпеку цивільних.
Коротше, не виграв, а програв, не в казино, а в карти і не мільйон, а десятку. А так - все правда.

Ефір на Армія-ФМ з Мартіном Брестом. Про війну, про Донбас, про донбасців на війні.

Стаття про Бульдога. Нажаль, журналістка наробила купу помилок, ще й написано абияк...
http://www.depo.ua/ukr/war/kim-buv-ta-yak-zaginuv-boets-ato-z-pozivnim-buldog--25072016170000

Ким був та як загинув боєць АТО з позивним "Бульдог"
Загиблого молодшого сержанта 11-го батальйону "Київська Русь" Сергія Шадських називають легендою ЗСУ
Ольга Черниш
( Read more... )

Хто хоче москалів потролити? ;)

Преамбула.
В нас у мові дуже багато запозичень з інших мов — це латинізми, ґерманізми, романізми, полонізми, русизми тощо. Воно й не дивно з огляду на довгі віки підлеглого різним сусідам становища нашої землі та значного економічного і культурного відставання од лідерів. Наших, вже суто українізмів, у мовах сусідів значно менше. Зокрема в російській мові. Ну, там, "Оксана, делянка, повстанец, одержать". Мало, коротше. Але!
Дозволю собі припустити ще одне цікаве запозичення росіянами одного цікавого українізму. Щоправда, одразу попереджаю, шо це лиш гіпотеза, але доволі обґрунтована, як на мене. Судіть самі.

Амбула.
Староруські слова мінялися з часом в наших мовах по-різному. Так, праслов'янське "мъркы" у росіян перетворилося на "морковь", а у нас на "морква"; старослов'янське "црькы" в них стало "церковь", а у нас "церква"; праслов'янське "бры" в них тепер "бровь", а у нас "брова"; староруське "свекры" стало великороським "свекровь", а в нас би по аналогії мусило стати як хорвацьке "свекрва", але через неблагозвучність перетворилося на "свекруха"...
...список аналогій можна продовжувати. Але нас цікавить лише одна. Староруське "мъзкы, мъскы" (болото, дряговиння, трясовина, гнилина) повинне було , по наведених вище законах, стати великоруським "Московь". І, певно, так воно й було до певного часу, бо по писемних джерелах зустрічається "градъ Московъ", а західноєвропейські назви напряму нам це підтверджують: Moscow, Moskau, Moscou... Але чомусь прижився і на віки залишився саме українізм МосКВА.

Висновки робіть самі.
До речі, білоруський Менск теж став у них українським Мінськом. Добряче, схоже, попрацював австрійський ґенштаб! :)

Архів з ФБ

Анатолій Скінтей додав 16 нових світлин до альбому Суперечка довжиною в світогляд.
17 грудня 2015 р. ·
Вирішив викласти переписку з колишнім товаришем Максим Ангелин з "тої" сторони (з його згоди), аби бодай якось показати "цій стороні" логіку опонентів.
Попри всі непорозуміння і незгоди у погляді на події останніх двох років я його поважаю. В першу чергу за те, шо не втратив людяності і допомагає постраждалим на передку мирним мешканцям. Ну і являє собою рідкий приклад людини з того боку, з якою принаймні можна адекватно спілкуватися.
Коментарі небажані, аби не розводити срач. Хамство видалятиму. На цитати можна розтягати.

( Read more... )

http://donpress.com/article/pozyvnoy-iskra

Искра в Никишино. За два часа до "града".

Ветеран АТО с позывным Искра отслужил чуть более года. Побывал в одних из самых горячих точек Донбасса — в Никишино, под свежеосвобожденным тогда Дебальцево, позже — под ДАПом — Донецким аэропортом. Две военные кампании и немного «позагорали» на Чонгаре — так Искра говорит о своем участии в боевых действиях.
( Read more... )

Архів з ФБ

Nadia Loginova
24 серпень 2015 р. · Змінено ·

Ждем задерживающийся рейс в Терминале Борисполя. А тут выставка картин. И мне кажется, я узнала Аленка Сухова и Анатолій Скінтей на одной из репродукций Смайлик «smile»
Ну и перл от диктора по громкоговорителю: "Рейс затримаэться в зв'язку з затримкою лiтака")

11873408_892415274183022_1448395713907543909_n

Profile

iskra75

February 2022

S	M	T	W	T	F	S
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28

Syndicate

Page Summary

Style Credit

Base style: Patsy by sforzinda
Theme: Clay Deco by timeasmymeasure

Expand Cut Tags

No cut tags

Page generated Jun. 18th, 2025 12:47 am

Navigation

Entries tagged with я

Діагноз: війна

Что не так с Еленой Лукаш

Обстрел Донецка 5.04.2015

Обстрел Донецка 18.07.2015

Нарушение правил фейсбука: писать об обстрелах на Донбассе

Не про Колмогорова

три роки тому в цей день

Обстрел Трудяги 24.05.17

Вопросы - ответы через ноль

Замальовки з передка

Прощай, Нікішине

Монтаж

Ефір на Армія-FM

Прощання з Бульдогом

Мъскы

Суперечка довжиною в світогляд.

Донецьк - це Україна!

Позывной — Искра

(no subject)

Шахта-паті

Profile

February 2022

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags