Прощання з Бульдогом

[iskra75]

Стаття про Бульдога. Нажаль, журналістка наробила купу помилок, ще й написано абияк...
http://www.depo.ua/ukr/war/kim-buv-ta-yak-zaginuv-boets-ato-z-pozivnim-buldog--25072016170000

Ким був та як загинув боєць АТО з позивним "Бульдог"
Загиблого молодшого сержанта 11-го батальйону "Київська Русь" Сергія Шадських називають легендою ЗСУ
Ольга Черниш


Ракетник не вмів промахуватися, не знав страху і не забував турбуватися про побратимів.

Ввечері 23 липня українські військові помітили просування ДРГ противника і відкрили по сепаратистах вогонь зі стрілецької зброї. Двох диверсантів було вбито та вісьмох поранено, зазначається у зведенні прес-центру штабу АТО.

Противник відкрив вогонь по українським військовим.

Шадських був смертельно поранений під час масованого обстрілу важкою артилерією, коли 152 мм гаубичний снаряд накрив позицію 11-го батальйону "Київська Русь", на якій знаходився військовий.
"Незважаючи на важке поранення, Шадських зумів сам викликати допомогу, і якоюсь неймовірною силою волі утримував себе у свідомості, залишаючись на позиції. Він пішов з життя як справжній воїн", - написав у "Фейсбуці" журналіст Юрій Бутусов.

depo.ua поспілкувався з побратимами героїчного ракетника Сергія Шадських з позивним "Бульдог".

"БУЛЬКА" КАЗАВ: ПОКАЖУ ЗНІМОК ЖІНЦІ, ХАЙ БАЧИТЬ, ЩО У НАС НЕ СТРАШНО

Оператор протитанкового ракетного комплексу "Фагот" Сергій Шадських родом із міста Фастів Київської області. На фронт пішов у вересні 2014 року, у третій хвилі мобілізації.

"Хлопців з його партії півтора місяці не могли доправити до батальйону, і вони скніли у Десні. Врешті, счинили ґвалт і їх відправили до нас. Тоді батальйон воював довкола Дебальцевого, у нас було пекло. На жаль, хлопці прибули за чотири дні до виходу батальйону на ротацію, і в першу кампанію проявитися не встигли. У Десні штатний розклад почали перетасовувати, заново сформували протитанковий взвод, куди ми потрапили з Бульдогом разом", - розповідає демобілізований боєць 11-го батальйону Анатолій Скінтей з позивним "Іскра".

За його словами, гостинність і хазяйновитість Шадських проявились вже у день знайомства.

"Усіх пригощав домашніми стравами, одразу став душею компанії: тому огірочка підкладе, цьому – ковбаски домашньої чи курочки (його жінка прекрасно готує)", - згадує Скінтей.

Так пішло і надалі: Шадських завжди був готовий потурбуватися про ближнього і прийти на допомогу.

"В когось чогось не вистачає – ложки там чи кухля, "Бульдог" дістане заначку і поділиться. Облаштовуємося десь - "Булька" дбає про затишок, зручність, аби харчові запаси були, аби в усіх було на чому спати, чим накритися. Як найстарший у взводі поводився, як квочка довкола курчат. А коли прийшло нове, необстріляне, поповнення, то й поготів: ганяє молодих укріплення будувати, змушує зброю вивчати, розповідає тактичні нюанси", - коментує Анатолій.
Про турботливість Шадських згадує і боєць "Київської Русі" Ірина, яка не побажала називати своє прізвище.

"Від нього не можна було піти, не поївши. Це була страшна образа. На кухні у них навіть була табличка "Кафе "У Бульдога". Він часто говорив: "Приїжджай їсти шоколадні цукерки. У мене їх мало, але тобі я залишу". Ці цукерки серед бійців були притчею во язицех. Так і казали: "Ходімо до "Бульдога", цукерки їсти", - каже Ірина.

Дівчина згадує, що зайшла в гості до "Бульки" на Великдень. Бійці святкували: накрили стіл з крашанками, цукерками, куличами і чаєм.

"Тоді ми з ним сфотографувалися, а він сказав: "Покажу цей знімок своїй жінці, хай бачить, що в нас тут нормально, не страшно, навіть дівчата служать", - коментує боєць.

В "хаті" ж завжди було прибрано і охайно – все нормально накрите, нічого не протікає.

НЕ СПАВ, АБИ НЕ ЗАВАЖАТИ ІНШИМ

За словами Ірини, Шадських був класною людиною, з усіма спілкувався по-доброму і ніколи нікого не засуджував, крім супротивника. З бійцями у "Бульки" майже завжди складалися нормальні стосунки, тому служити з ним люди вважали за щастя.

У демобілізованого бійця "Київської Русі" Юрія Богилло спогади про Сергія Шадських лише світлі.

"Якось повернулися рано-вранці з побратимом "Фіном" з "секрету", спати хочемо до бісиків, а "Булька" хропить так, що стіни трясуться. Поки заходили, переодягалися, скидали броню - розбудили його. Лягаємо поспати хоча б кілька годин. Кручуся, дивлюся, а "Бульдог" сидить і не спить, хоча до підйому ще година. Питаю: "Чого не спиш?". Відповідає: "Та я ж хроплю, а вам поспати потрібно. Хлопці, ви спіть, я своє потім наздожену", - згадує боєць.
А під час ротації "Бульдог" часто будив взвод вже приготовленою розчинною кавою.

"Він підносив чашку так, щоб було чутно запах, і казав, що час прокидатися і пити каву, інакше можна прокинутися вже облитим цим напоєм", - коментує Богилло.

За його словами, Шадських був надзвичайно відповідальною людиною і не цурався спитати поради навіть у молодших побратимів.

ДЯДЯ СЕРЬОЖА ЧАТУВАВ НА ВОРОГА ПІД "ГРАДАМИ"

Відчуття страху "Бульці" було невідомим.

"Під ДАП ми стояли на різних позиціях, я його не бачив, але постійно чув в ефірі: ледь не щодня "Булька" запрошував дозвіл на відкриття вогню, бо бачив у приціл ворожу техніку, викривав кулеметне чи снайперське гніздо. Дозволяли не завжди, бо ж режим тиші. Але щойно ворог той режим порушував (а це було щоденно), тут же у відповідь летіла булькіна ракета", - каже Анатолій Скінтей.

Тоді позиція у Шадських була одна з найнебезпечніших, а добігти до неї від бункера під обстрілами було непросто, тож "Бульдог" облаштував там собі і лежанку, і кухоньку, і місце помитися з пляшки, і випратися топленим снігом... Навіть білизну примудрявся сушити під зимовим сонцем.
"Під час важких обстрілів бійці зазвичай ховаються якомога глибше, але то не про дядю Серьожу: навіть під "градами" та 152-мм снарядами він чатував біля свого "Фагота", вицілюючи ворога чи просто очікуючи можливої атаки. Він був одним з найвідважніших", - згадує Скінтей.

"Він ніколи не запитував: "А чого я?". Треба – значить треба. В "секрет" – легко, на позиції – добре", - додає Юрій Богилло.

"Бульку" не бачили у розпачі, хандрі чи гніві, втомленим чи знеможеним.

"На передку в такому стані перебувають майже всі. А він – вічний живчик і веселун", - зазначає Анатолій Скінтей.

Ірина пригадує, що свою установку Шадських називав "Моя дівчинка".

"Говорив, підемо з моєю дівчинкою, попрацюємо. Одного разу, пам’ятаю, розповів, що вже четверту добу не залишає позиції. Але не скаржився… Демобілізуватися ж не збирався, казав, що він тут до перемоги", - коментує дівчина.

Скінтей розповідає, що перед Шадських у нього лишилося почуття провини.

"Я втомився і пішов на дембель, а він повернувся воювати. Казав: "Не заспокоюся, поки всю нечисть не виженемо з України". А мені особисто, полужартом, дорікнув, коли прощалися на Ширлані: коли ти, каже, не хочеш свою землю визволяти (я сам з Донецька родом), то мушу за тебе йти ", - ділиться боєць.

Захищав свою землю Шадських талановито – у квітні 2016 року про подвиги бійця дізналася вся країна. Тоді він прямим влученням знищив два "Урали" з мінами бойовиків.

Боєць нагороджений відзнаками міністра оборони України "За зразкову службу", "Знак пошани", відзнакою начальника Генштабу "За взірцевість у військовій службі" 3-го ступеня.