Форма і суть

[iskra75]

Роздуми по московських подіях.

Теоретично, колись жила людина на ім'я Ієгошуа га-Ноцрі. Вона запропонувала людям принцип любити одне одного як самих себе. Чистий гуманізм і філантропія. З часом християнство - ідеолоґія, започаткована Ісусом - набуло певних атрибутів, традицій, коротше - форми. Потім з'явилися люди, які стали ненавидіти і закликали карати інших за недотримання цієї форми - фанатики і кликуші.
Питання: чи може зватися християнином фанатик, що ненавидить нехристиян і закликає їх нищити, якщо ФОРМУ він ставить вище СУТІ християнства?

Це я до того, чи можна шовінізм вважати формою націоналізму, якщо найбільшим його наслідком є дискредитація любові до свого народу?

В принципі, питання риторичне, але не відмовлюся почитати думки шановних ЖЖ-друзів, коли ваша ласка.

Comments

[iskra75.livejournal.com]

у Вас дуже цікава позиція. я б, коли Ваша ласка, розглянув шкалу націоналізм-імперіалізм та місце у ній космополітизму окремим постом трохи пізніше. а до того пропоную задуматися, чи не є манюсеньким прикладом шовінізму вважати хворобою любов до своєї нації

[conservator-85.livejournal.com]

Ні, бо відсутність "любови до свого" передбачає неможливість ненависти. Вона передбачає лише повагу до иншого (яким сприймається і те, що дехто вважає "своїм").

[iskra75.livejournal.com]

неправда Ваша. відсутність любові не є запорукою відсутності ненависті. мало того, з власного досвіду можу сказати, що людина, яка не має, кого любити або нездатна на це, частіше перетворюється на падлюку, бо не розуміє цієї любові у інших. дуже характерний приклад - більшість бомжів: вони не мають нічого свого, у них нема нікого свого, вони не цінять свій спосіб життя як апріорну цінність, за яку слід боротися - і так само сповнені ненавистю до всіх і вся та зневажають чужу власність і чужі почуття.
тобто "не мати нічого свого" не значить "не заздрити чужому", натомість "мати щось/когось своє" здебільшого означає "поважати чуже, бо для когось воно також своє".

[conservator-85.livejournal.com]

Я кажу про любов до більшого цілого, ніж коло особистого спілкування людини, ане любов узагалі.

[iskra75.livejournal.com]

а одно іншому не суперечить. любов - річ центротяжна, що ближче вона до індивіда, то конкретніша і сильніша. тож для більшості людей НОРМАЛЬНО найдужче любити свою сім'ю, далі - друзів, потім - близьке оточення, тоді - земляків, дальше - одноплемінців, згодом - співгромадян, свою цивілізацію, расу... я кажу про НОРМУ, а не правильно/неправильно. Ваш приклад - ненормальний, але і те і друге лежить поза шкалою етики чи абсолютної істини - це данність для кожної окремої людської істоти, яка виросла з соціального інстинкту первісних часів.
Ви не вважаєте культуру свого оточення апріорною цінністю, яку варто плекати і розвивати, і готові з певних причин (естетичних, еґоїстичних, меркантильних тощо) приставати до тієї чи іншої культури - то Ваш свідомий вибір і не мені його оцінювати.
для мене культура мого народу є цінністю першою після гуманізму і я стараюся не знеславити її та по можності розвивати, але не нав'язувати насильно іншим.

[conservator-85.livejournal.com]

ІМХО, здорова любов (у порядку зменшення) закінчується на близькому оточенні, тих людях, яких людина безпосередньо знає, + тих незнайомих, які є для неї авторитетами (моральними, інтелектуальними - неважливо), краяни (на рівні великого міста, реґіону, держави) чи представники одної раси - поза цим. Звісно, любов до людства, тобто гуманізм - це здорове почуття, але між ним і особистими прив'язаностями не повинно бути нічого. Яким боком до цього оточення Ви приплели культуру (прив'язаність до якої я особисто з прив'язаністю до людей не пов'язую взагалі) - не розумію, чесно кажучи.

Розумію, що Ви не погоджуєтеся в корені, але инакше мислення для мене неприйнятне так само.

[iskra75.livejournal.com]

так, я умію любити незнайомих людей і, якщо не вважатиму людину падлюкою (тобто в чомусь антигуманістом) то найду спільну мову і щось спільне (вважатиму за "свого") із будь-ким, а моя любов таки поширюється на весь світ, хоч і сильно слабне з цим поширеням.
я цілком можу уявити і допускаю Ваш спосіб мислення, але, схоже, ми таки різні у корені.
будь-як, Ваша теза про пропорційну залежність ненависті од любові до "свого" помилкова.