Я - хохол. І цим пишаюсь.

Недавно у стрічці друзів пронеслася хвиля засудження одного москвича, який, звертаючись до української частини представників певного хобі, назвав нас хохлами.
Ґарантовано бажання образити не було. Це був жарт, який не на жарт таки образив багатьох. Автор посту визнав свою неправоту і одразу вибачився.
Я зараз не візьмуся виправдовувати його, доказувати його право нас так називати. Коли він не знав, що це може образити - значить, людина неуважна, але незнання закону не позбавляє відповідальності. Якщо знав і свідомо ризикнув - подавно неправий.
Я тут хотів би поговорити про сам термін (а заразом ще й про другий камінь спотикання - термін "малорос").
Це може видатися дивним, але я таки пишаюся, що я хохол-малорос, і не ображаюся на ці прізвиська, якщо вони не сказані з одверто провокативною метою чи незаперечним бажанням образити.
Поясню.
По-перше, я усвідомлюю іх етимолоґію, яка мене анітрохи не ображає. "Хохол" - то нащадок запорожців з їх оселедцями, потомок "козацького народу", який має свою власну унікальну культуру і національні риси. "Малорос" - людина з країни, "откуду пошла єсть зємля роуськая". Тобто самі терміни абсолютно не суть образливими самі по собі.
По-друге, ображатися на те, як тебе називають, особливо коли бажання образити нема - це дитинство та комплекс меншовартості. Насправді я не те, як ти мене назвав, а те, що я роблю, що я являю собою своїми вчинками. А так - хоч глечиком клич, лиш не сади у піч. Мене пробують зачепити фразою "Ви - таке миле мудило. І, звичайно, я не хотів вас образити :)" - на це я спитаю, чи однаково ми розуміємо термін, аби не було двозначностей. Зведіть термінолоґію до спільного знаменника - і третина подібних непорозумінь одпадуть самі собою.
Мені кажуть: "але ж, коли використовують ці терміни, то здебільшого вкладають у них неґативний смисл - хіба не так?".
Так. Тому ось моє по-третє. Українець - то звучить гордо, хохол - низько! А я солідаризуюся зі своїм народом, перебираю на себе частку відповідальності за нього не лише у позитивному сенсі, а й у тих речах, за які соромно.
Правдивий українець не може сумніватися у тому, що Хмельницький - то герой України, що Виговський був завзятим автономістом, що козаки були найкращими вояками свого часу із чеснотами рицарів круглого столу, що Батурин вирізали московські нелюди, що Шевченко то ум і совість народу, що Петлюра - великий вождь, що Бандера та Шухевич - батьки нації тощо.
Як хохол, я можу дозволити собі вважати Хмельницького підступним зрадливим тираном-п'яницею, який без татар не був ні на що спроможним; Виговського - московським шпигом і зрадником всіх і вся; що розбійників-козаків удесятеро меншою кількістю поляки, турки і росіяни чехвостили як горобців, а вони добивалися лиш реєстрових вольностей для одних себе, а не свободи для всього народу; що наливайківці вбивали, мучили й грабували Білорусь, а козаки Золотаренка вирізали Вільну незгірше за содат Меншикова; що Шевченко - не ліпший взірець для наслідування, хоч і великий поет; що Петлюра профукав все, що тільки міг, а західну Україну продав ляхам; що бандерівці вирізали мирне населення, прикриваючись гаслами про свободу України... Як хохол, я можу много чого собі дозволити.
Як малорос, я можу на демотиватор з назвами 12 місяців і питанням, хто більш руський - росіяни чи ми, навести купу руських слів, які росіяни зберегли в своїй мові, а ми замінили полонізмами; я можу нагадати, що в угоду відокремленню од москалів ми, ничтоже сумняшеся, зреклися власного імені - "русини"; що більшість нинішніх культурних здобутків - то тупа калька з російських відповідників тощо.
А як же гідність, питають мене.
От коли приводів називатися українцем у мене буде більше, ніж хохлом, тоді можна і про національну гідність згадати. Наразі - зарано.

ЗІ. я дуже поважаю великоросів, здатних назватися кацапом, євреїв, які можуть назватися жидом. Але сам, звісно, так їх не називатиму, аби не образити.
Але росіянин, який мав сміливість назватися кацапом, уже для мене кацапом не буде - він великорос, і це звучить гордо!