Чемодановокзалля
Mar. 22nd, 2012 03:27 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
iskra75Originally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
qermit at Чемодановокзалля
qermit at ЧемодановокзалляДля здорового і притомного обговорення мовного питання, вкотре інспірованого нашою злочинною владою, бракує розуміння нібито очевидного факту, що повсякчас має місце вкрай занижена оцінка складності ситуації і спроба спростити вибір мови спілкування і творчості до елементарної лінгвістичної преференції чи пак прояву естетичної примхи або політичної впертості.
Проте, на превеликий жаль, хоч би сь був тричі ладен, але не будеш на негайну вимогу годен, крім лексичного апарату, знайти відповідники для величезної бази своїх накопичених комунікативних інструментів, включаючи звичні з дитинства каламбури, рими, жартики, побрехеньки, субкультурні меми, сталі вирази тощо. Гнобителі нездалих питомо російськомовних опанувателів української мови докоряють нехіттю перемкнутися на дуже споріднену - майже таку саму! - мову, не помічаючи при тому, що протирічать самі собі в тому, що в такий спосіб заперечують те, що наша мова не є похідним діалектом російської, в якій достатньо зробити лексичну автозаміну в Руті. Адекватно зрозуміти складність повного переходу на українську з російської можуть тільки ті, хто проходив цей шлях, трепетно нарощуючи в собі новий культурний шар, що виходить далеко за межі уроків мови та літератури.
Йдеться здебільшого про людей, що в царині своєї рідної мови завжди завдавали собі клопоту постійно підвищувати стандарти власного мовлення, - тих, хто вбачає в слові не тільки засіб передачі інформації, і тих, кому некомфортно висловлюватись без передачі найменших нюансів своєї думки. Такі люди, як правило, чесно отримують найвищі оцінки з української у школі та в університетах; грамотно заповнюють документи і бланки бухгалтерської звітності; їхні твори з літератури можуть навіть перемагати на районних і обласних олімпіадах. Але левова частка з них буде все одно невдоволена, почувши чи прочитавши себе в ситуаціях, що вимагають максимального філологічного хисту - у творчих поривах, в обстоюванні своєї позиції в складних інтелектуальних баталіях, ба навіть у промовлянні слів ніжності коханій людині.
Такі люди, маючи глибоко патріотичні мотиви, попри все частенько звертають з праведного шляху українізації через те, що несподівано для себе здибали на ньому грізний і наглий облом у вигляді тисячі недооцінених на низькому старті складнощів: браку часу на мовне самовдосконалення в обсягах, необхідних для швидкого та ефективного підняття рівня знань; неприємні кумедні ситуації і кпини у живому мовленні; і головне - відсутності не просто мовного середовища, а середовища не тільки заради мови. Остання проблема найважча до розв'язання, адже постає необхідність змінювати своє життя у багатьох супутніх аспектах, серед яких саме соціальний може збудувати мур нездоланних завад. Бо часом треба інтегруватись в нові колективи, дискурси, ідеології, орбіти, колони, лави, строї і страви.
Але зрозуміти означає шукати компроміси, дослухатися до чужої думки, коли так кортить одностайним рішенням проводу на мовних зборах рішуче скасувати, миттєво впровадити, і зачемодановокзалити по самісіньку кострому. Згадується вікопомний візит Аскольда Лозинського, який незбагненним робом знайшов десь у Києві (!!!) рідкісну російськомовну (!!!) об'яву і гнівно здер її з окупаційних дверей промосковського будинку. Про що й відзвітував у блозі на УП, і з чистим сумлінням людини, що виконала свою душдіаспорську місію, відбула у свою рідну екзилю.
Адекватність - ключовий чіт-код у вирішенні складних навколополітичних проблем. І ця не становить виключення. Але, як і всякі чіт-коди, вона вважається запростим шляхом як для такої складної гри, як у нас, і не підтримується суспільством. Бо ж мусимо сумлінно пройти всі рівні маразму, щоб у висліді здобути свою омріяну перемогу в тупій аркаді на застарілій платформі.
Проте, на превеликий жаль, хоч би сь був тричі ладен, але не будеш на негайну вимогу годен, крім лексичного апарату, знайти відповідники для величезної бази своїх накопичених комунікативних інструментів, включаючи звичні з дитинства каламбури, рими, жартики, побрехеньки, субкультурні меми, сталі вирази тощо. Гнобителі нездалих питомо російськомовних опанувателів української мови докоряють нехіттю перемкнутися на дуже споріднену - майже таку саму! - мову, не помічаючи при тому, що протирічать самі собі в тому, що в такий спосіб заперечують те, що наша мова не є похідним діалектом російської, в якій достатньо зробити лексичну автозаміну в Руті. Адекватно зрозуміти складність повного переходу на українську з російської можуть тільки ті, хто проходив цей шлях, трепетно нарощуючи в собі новий культурний шар, що виходить далеко за межі уроків мови та літератури.
Йдеться здебільшого про людей, що в царині своєї рідної мови завжди завдавали собі клопоту постійно підвищувати стандарти власного мовлення, - тих, хто вбачає в слові не тільки засіб передачі інформації, і тих, кому некомфортно висловлюватись без передачі найменших нюансів своєї думки. Такі люди, як правило, чесно отримують найвищі оцінки з української у школі та в університетах; грамотно заповнюють документи і бланки бухгалтерської звітності; їхні твори з літератури можуть навіть перемагати на районних і обласних олімпіадах. Але левова частка з них буде все одно невдоволена, почувши чи прочитавши себе в ситуаціях, що вимагають максимального філологічного хисту - у творчих поривах, в обстоюванні своєї позиції в складних інтелектуальних баталіях, ба навіть у промовлянні слів ніжності коханій людині.
Такі люди, маючи глибоко патріотичні мотиви, попри все частенько звертають з праведного шляху українізації через те, що несподівано для себе здибали на ньому грізний і наглий облом у вигляді тисячі недооцінених на низькому старті складнощів: браку часу на мовне самовдосконалення в обсягах, необхідних для швидкого та ефективного підняття рівня знань; неприємні кумедні ситуації і кпини у живому мовленні; і головне - відсутності не просто мовного середовища, а середовища не тільки заради мови. Остання проблема найважча до розв'язання, адже постає необхідність змінювати своє життя у багатьох супутніх аспектах, серед яких саме соціальний може збудувати мур нездоланних завад. Бо часом треба інтегруватись в нові колективи, дискурси, ідеології, орбіти, колони, лави, строї і страви.
Але зрозуміти означає шукати компроміси, дослухатися до чужої думки, коли так кортить одностайним рішенням проводу на мовних зборах рішуче скасувати, миттєво впровадити, і зачемодановокзалити по самісіньку кострому. Згадується вікопомний візит Аскольда Лозинського, який незбагненним робом знайшов десь у Києві (!!!) рідкісну російськомовну (!!!) об'яву і гнівно здер її з окупаційних дверей промосковського будинку. Про що й відзвітував у блозі на УП, і з чистим сумлінням людини, що виконала свою душдіаспорську місію, відбула у свою рідну екзилю.
Адекватність - ключовий чіт-код у вирішенні складних навколополітичних проблем. І ця не становить виключення. Але, як і всякі чіт-коди, вона вважається запростим шляхом як для такої складної гри, як у нас, і не підтримується суспільством. Бо ж мусимо сумлінно пройти всі рівні маразму, щоб у висліді здобути свою омріяну перемогу в тупій аркаді на застарілій платформі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
"старший брат видит тебя"
Date: 2012-03-22 03:38 pm (UTC)"праздник-праздинк"
Re: "старший брат видит тебя"
Date: 2012-03-23 07:28 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-22 10:04 pm (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 07:28 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-22 10:23 pm (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 07:28 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-22 11:33 pm (UTC)Не завжди легко пояснити українською, які інструменти ти купував у магазині і як з їхньою допомогою ремонтував меблі, міняв душ і підрізав дерева та кущі. Постійно треба підшукувати слова чи зазирати до словника.
no subject
Date: 2012-03-23 07:29 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-22 11:34 pm (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 07:29 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 02:30 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 07:30 am (UTC)спасибі :)
no subject
Date: 2012-03-23 07:51 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 07:52 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 08:05 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 08:17 am (UTC)але заноситься на протилежне, нажаль: покращення доганяє
no subject
Date: 2012-03-23 08:20 am (UTC)no subject
Date: 2012-03-23 08:32 am (UTC)no subject
Date: 2012-07-04 08:46 am (UTC)no subject
Date: 2012-07-04 09:23 am (UTC)для мене рідна мова - російська, хоч як я намагаюся себе українізувати, аж до переходу на мисленя українською, але факт остається фактом.
ну а взяти і перемкнути мільйони людей отак одразу на іншу мову, як того прагнуть наші ура-патріоти - величезна дурниця. лише за сприятливої підтримки з боку держави і у разі якісної зміни у свідомості народу, дасть бог, через три покоління Україна зможе стати б/м монолінґвальною країною. аби лише в іншу крайність не впасти і не почати по-імперськи давити інші культури.
no subject
Date: 2012-07-04 09:35 am (UTC)no subject
Date: 2012-07-04 11:15 am (UTC)в Україні досі не завершився процес творення нації, який більшість європейських країн пережила у 19 - 20 ст. дуже важливим чинником в цьому процесі є прапор, стрижень, довкола якого нація кристалізуватиметься.
на сьогодні мова (принаймні у нас, але, припускаю, в інших було так само) і є тим основним стрижнем самоідентифікації українця (по громадянству), причому у свідомості більшості російськомовних також (статистики не наведу - викладаю власні спостереження). такий собі лакмусовий папірець: більшість при згадці про Україну думає спочатку саме за мову, а вже потім за сало, степи, Дніпро і т.д.
приклад Білорусі чітко показує, як легко можна втратити цей стрижень, конкретно - шляхом леґальної двомовності: Ви можете сказати про існування білоруської нації чи, бодай, її паростка? я - ні.
так само чесного рівноправного співіснування російської та української мов на сьогодні неможливо: надто сильна перша, надто поширена, надто розвинена, надто підкріплена столітньою традицією та многомільйонною культурною спадщиною імперії. друга надто потребує свого "аранжерейного етапу". будь-яка мова в нинішній Європі, не підтримана штучно з боку держави, приречена на вимирання. будь-яка мова, яка твердо сьогодні стоїть на ногах, пройшла свого часу цей процес "вирощування у пробірці". класичне "чим діалект одрізняється від мови? - наявністю армії та флоту".
статус кво, який зберігався до прийняття цього закону, не забороняв використання російської (хоча, не без перегинів), але давав хоч якусь ґарантію розвиткові української мови. тепер її вчити просто не потрібно: есть общепонятньій язьік. а головне у плеканні мови з боку держави - це штучно зробити її НЕОБХІДНОЮ до знання. тепер цей пункт викреслено.
чому я так печуся про тую мову? ну зникне, як зникали тисячі інших - життя ж не перерветься! що в цьому такого страшного?. не знаю. критично придивившись, це як ікона у краснім куті колись: вона там є і ти маєш ставитися до неї з певним піїтетом, навіть якщо щодня порушуєш усі заповіді. такий собі фетиш, коли докопуватися до коренів. це зі сфери іраціонального, якщо чесно. просто хочеться, аби вона вижила, бо унікальна (як і всі інші), аби країна, яку свого часу колонізували її носії, "повернулася до свого коріння", перепрошую за банальність.
узайве наголошую, що насиллям любов до культури прищепити не можна, а от одвернути, дискредитувати, посіяти огиду та ненависть - аж бігом! і при розумному підході через кілька поколінь Україна буде таки монолінґвальною, але яка це буде мова - то питання. ну а через сто літ білінґвальної України в сьогоднішніх границях не буде, це точно. :)
no subject
Date: 2012-07-08 06:25 pm (UTC)Чому я кажу про моноетнічну державу? Ви ж самі наполягаєте на тому, що стрижнєм громадянської ідентифікації повинна бути саме мова. Отже, логічним наслідком зміни мовних практик населення стануть і зміни в їхній самоідентифікації.
Наочний приклад того, куди веде шлях захисту титульної нації та її культурних уподобань, дають нам країни Балтії. Причому всі одразу. Хто-хто, а естонські та латишскьі патріоти вказали російськомовним окупантам їхнє місце. І власну мову з культурою захистили на всі сто відсотків. Літовські, здається, трохи пасли задніх в цьому питанні.
Результат вражає: депопуляція, люди тікають світ за очі, найбільше падіння ВВП в усій Європі і т.і.
2. Щодо паростків білорускьої політичної нації. Я з ними знайомий. Раджу, наприклад, пана Синкєвіча http://a-sinkiewicz.livejournal.com/ та проект Цитадель http://cytadel.by/
Зверніть увагу: попри свою російськомовність хлопці не ототожнюють себе з Росією в жодному сенсі. Ба більше, вважають її однією з найбільших загроз. Вони не забувать й білоруську, хоча б з ідеалістичних міркувань.
3. Ви, до речі, цілком, здаєтсья, ігноруєте один принциповий момент: не важливо, якою мовою розмовляє населення. Важливо, якою мовою користується еліта. Достатньо примусити у той чи інший спосіб верхівку демонструвати схильність саме до української, як вона автоматично отримає в очах решти найвищий статус. "Нізи" орієнтуються на верхи, а не навпаки.
Але тут одразу постає ключове питання: чим саме, у який спосіб Ви збираєтеся мотивувати істеблішмент розмовляти на людях саме українскьою? Микола Янович чи там Костусєв клали і кладуть на закон про мову. Тому що закони в Україні мають обслуговувати саме їхні інтереси, а не навпаки. Це, сподіваюсь, Вам відомо.
Тому, до речі, для мене не має особливого значення які закони приймаються. Чи будуть їх виконувати, ось що важливо.
no subject
Date: 2012-07-08 06:32 pm (UTC)А поки україномовні разом з іншими копирсаються у лайні, будь які спроби заявити пріоритет своїх інтересів чи забаганок наражатиметься на обурення "А какова хера?! Они что, умнее? Красивее? Лучше?!!!"
no subject
Date: 2012-07-09 06:03 am (UTC)готових рецептів, як цього досягти, я не маю. окрім, звісно, банальностей про те що "пора їх повністю міняти, оддати владу в руки патріотів, а не бізнесюків тощо."