"Підарас" в українській поезії

[iskra75]

Originally posted by reznichenko_d at "Підарас" в українській поезії

Юрій Винничук, письменник, поет, світоч культури і взагалі повний галицький інтелігент, написав вірш під назвою "Убий підараса". У цьому вірші він закликав, власне, убити чинного голову держави, - неукраїнського українофоба, донецького бандита, прислужника Москви, і т.д. 

Зацитуймо:



Настала пора, коли кожен із нас
Постав перед вибором часу:
До влади прийшли бандюки й брехуни,
Наперсточники й свинопаси.
Здолали державу і склали до ніг,
П'ючи нашу кров як вампіри,
А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,
Веде нас до прірви.
Бандитом він був і бандитом зоставсь
Тепер уже вищого класу.
Бо вже не шапки, а мільйони краде –
Убий підараса.
За те що Вкраїну продав ворогам
І заповіти Тараса,
Привів табачню і московських попів –
Убий підараса.
Табачніки правлять свій відьомський бал,
Зійшла, мов зоря, їхня раса.
Ми знову раби й малороси-хохли –
Убий підараса.
Тебе не забуде Вкраїна, коли,
Шахтарю з Донбасу,
Ти візьмеш у руки сталеве кайло
І вб'єш підараса.
Нема в нас святішої більше мети
Чи іншого спасу!
У бога прощення піди попроси
І вбий підараса.
Коли на тарілочці нас подадуть
Кремлю, що вже плямкає ласо,
То буде запізно, повстань і убий!
Убий підараса!

Хоча типовий галицький інтелігент і типовий донецький пацанчик знаходяться на протилежних кінцях української культурної осі, обидва данні персонажі, як не парадоксально, у мене особисто викликають приблизно однакову відразу.

Якщо уважно дослідити представлений вірш, навіть залишивши за дужками його художні якості, легко помітити, що рівень дискусії в ньому принципово не відрізняється від висерів вічноживих громадян ссср, тільки замість USA маячить темна тінь Кремля. Цей вірш міг би написати Харчіков, якби народився у Львові. І це типово для правдивої сучасної національної поезії; на минулому фестивалі "Бендерштат" я відвідував поетичну сцену, слухав, слухав, слухав, і потроху подумки перекладав на російську та міняв "москалів" на "хохлів". Дивний ефект.

Уявімо собі, що у Москві відкрилося кафе, де на вході питають відвідувачів: "Хохли срєді вас єсть?" А на відповідь "є" відповідали б - "Вісєліца в залє, заходітє". Образилися б українські інтелігенти? Та піздец, уявляю який піднявся б стогін. Уявімо, якби конкурс "Книга року" у Росії виграв роман, у якому головний герой тільки те й робить, що вбиває українців, - "дрібних кривоногих хохлюг". Та уявімо, зрештою, якби Пушкін написав щось на зразок "любіте, сінєокіє, парнєй, но только нє хохлов".

Винничук, як правдивий український інтелігент, апелює до "заповітів Тараса", до Григоровича нашого Шевченка. Це характерно. Шевченко сам свого часу постраждав за вірш "Сон", у якому діючу царицю назвав "опеньком засушеним" та іншими образливими словами. Російський цар Микола-перший дав віршу коротке резюме: "Допустим, он имел причины быть недовольным мною и ненавидеть меня, но её же за что?", і заслав Шевченка на Мангишлак. Реакція, на мою думку, більш ніж адекватна; якби хтось подібне сказав про мою дружину, в очах української інтелігенції став би ще більшим та святішим мучеником.

Якщо вже галицький інтелігент Винничук вивчив слово "підарас", то мав би знати, що за це слово у пацанів заведено відповідати. Навіть полишивши в стороні факт публічних закликів до насилля щодо посадових осіб, що містять у собі ознаки злочину, передбачені статтею № 346 Кримінального кодексу.

Українська міліція, не зрозумівши, що вірші - то лише феномен сучасного українського культурного дискурсу, за доносом одного комуняки прийшла до Винничука взяти пояснення. Винничук пояснення написав, після чого українська інтелігенція вибухнула обуренням, і навіть вирішила присвятити цій темі переслідування галицього інтелігента Винничука поетичний вечір. Беручи до уваги, що жоден із останніх гучних українських творів не обходився без сцен єблі та матюків, передбачаю, що матюкатися будуть і тут.

Comments

[iskra75.livejournal.com]

не сумнівайтеся: знаю особисто таких, і не одного